Воював в добровольчих формуваннях періоду АТО, згодом і досі на найгарячіших ділянках фронту.
Тарас “Фідель” ГОМЕНЮК: «…Перемога наша буде тоді, коли буде серйозно дестабілізована росія»
Свободівець з Рівненщини, морський піхотинець, нині командир взводу зв'язку в 503 окремому батальйоні морської піхоти головний сержант Тарас “Фідель” Гоменюк ось вже понад п’ять років боронить нашу країну на найважчих напрямках фронту. У цей буремний час нам вдалося зв’язатися з захисником та трохи поговорити. Традиційно про війну та життя.
- Тарасе, для початку розкажіть про себе…
- Я контрактник, і мій шлях на війні почався ще п'ять років тому, у 2020 році - пішов служити в 503 окремий батальйон морської піхоти.
В цивільному житті за першою освітою - вчитель історії. А до того, як підписати контракт у 2020 році, працював заступником голови районної адміністрації в рідному містечку Гоща, що на Рівненщині. Зі свободівцями з 2012 року, тож разом пройдено вже немало…
- Чи можете порівняти, як змінилася війна за роки Вашої служби? Зокрема до повномасштабного вторгнення і нині.
- Якщо порівнювати війну до початку повномасштабного вторгнення та після, і вже зараз, через три роки, то можна сказати, що війна змінилась кардинально. Хоча багатьом до 2022 року здавалося, що війни немає, але насправді вона була. Звісно, що з повномасштабним вторгненням масштаби стали зовсім інші - зокрема інше озброєння, застосування авіації, ракет і всього того, чого раніше не було.
…Війна знову суттєво змінилася наприкінці 2022 року. Зараз основною силою стали дрони. Якщо, скажімо, на початку війни дрони були переважно розвідувальні або лише ті, які могли робити скиди гранат, то зараз дрони - це основна сила, яка часто замінює артилерію, якої нам не вистачає. Дрони на нинішній війні – масове явище, яке допомагає закривати всі питання.
Але, на жаль, дрони сьогодні є на озброєнні не тільки в нас, але і в противника. Ворог швидко вчиться, в них забезпечення дронами відбувається на державному рівні, і на дрон не збирають всією країною, як то є у нас.
Щоправда, в них гірше з фахівцями – українські війська в цьому напрямку вирвалися вперед – нерідко даємо ворогову фору.
Де у нас ліпше з дронами, де гірше – залежить від напрямку. Десь ми переважаємо, десь у них ліпше виходить. Але однозначно можна сказати, що війна справді змінилася, і всі правила, які діяли досі, більше не працюють. Маємо адаптовуватися до нових умов, мислити і діяти по-новому.
- Де за час війни пролягли Ваші воєнні стежки?
- Мої воєнні стежки пролягли через всю Україну. До так званої великої війни ми вісім місяців тримали окопи біля Верхньоторецького. Тобто і широкомасштабне вторгнення ми зустріли на бойових позиціях.
На початку повномасштабного просто з окопів нас відправили на прорив Маріуполя. На жаль, до Маріуполя ми тоді не доїхали - під Волновахою потрапили в оточення. Далі ще не раз потрапляли в оточення, під час одного з них я отримав поранення. Пригадую, якось вибиралися через річку вбрід, пройшли в інше село, і потрапили в ще одне оточення. Але коли вже фронт стабілізувався, і ми вийшли до своїх, до прикриття артилерією, то воювати стало значно легше.
Потім був Вугледарський напрямок. Оскільки ми морська піхота, то наші завдання переважно - підвищеної складності. Тоді в основному ми реагували на прориви фронту, і наш підрозділ відправляли, щоб ми стабілізували лінію оборони.
Ми були і в Пісках, і в Авдіївці, і в Мар'їнці - в усіх гарячих точках, які тоді були у всіх на устах. Протягом всього 2022-го року нас перекидали з місця на місце, закриваючи прогалини, де могли просідати ТРО або інші підрозділи, які були менш підготовлені або навіть менш змотивовані.
В жовтні 2022-го року я отримав серйозне поранення, сім місяців перебував на лікуванні. Переніс кілька операцій, переважно це були операції на очі та вуха, адже основний удар припав на обличчя.
Згодом я повернувся в підрозділ, виконував обов'язки командира взводу.
Минулий 2024 рік ми провели на Херсонському напрямку - виконували завдання зокрема і на лівому березі. Зараз моя бригада у Покровську, а я тимчасово у відрядженні як рекрутер - підбираю для нас людей.
- Що найважче для Вас на тій війні? А що додає сили?
- Найважче на війні – перебувати далеко від дому, далеко від родини. Сім'ї завжди дуже не вистачає. Але в принципі ми всі розуміємо, що ця війна священна. Бо росія - це наш одвічний ворог. І поки він є, нам на білому світі не знайти спокою. Тому москва має впасти. Усвідомлення цього і є тим чинником, який спонукає боротися далі, щоб перемогти цього світового лицеміра.
- Завдяки чому ми маємо перемогти, на Вашу думку? Чи геополітичні події впливають на настрій?
- Щодо геополітичної ситуації можу сказати, що є відчуття, ніби ми на порозі чогось великого – мабуть, світ сколихнеться, здригнеться з цією риторикою президента США. Але це поки риторика. І допоки не відбулася якась серйозна дія, то я не думаю, що варто сприймати усе аж надто серйозно. Це по-перше.
По-друге, як би того не хотілося росіянам, чи може й Трампу, ми вже давно не є об'єктом політики, ми - суб'єкт. Тому що ми ведемо війну проти начебто другої армії світу, проти однієї з найбільших країн на планеті. І ми не просто ведемо війну, ми стоїмо вже три роки. Так, ми втратили чимало територій, ми втратили найдорожче - багатьох наших воїнів, але ми даємо відсіч. При тому, що з обіцяного озброєння насправді отримали лише 25%. І навіть якщо вони зберуться і щось поміж собою вирішать - це не означатиме, що ми побіжимо виконувати.
Тому я спокійно ставлюся до того всього, що відбувається. Так, звісно, не подобається, бо хотілось би підтримки, але мусимо воювати і в таких умовах.
- Якою тоді, на Вашу думку, буде наша Перемога? І чи це все буде ще тривати?
- Перемога наша буде тоді, коли буде серйозно дестабілізована російська федерація, тобто коли почне валитися на окремі республіки, які раніше «назбирала». Отоді ми відчуємо запах Перемоги. Тобто наша перемога - це їхня поразка. Станеться це тоді, коли росія, яку ми знаємо, фактично перестане існувати. Саме це я вважаю перемогою України.
- Думаю, це буде не за горами, адже росія вже надірвана. Процеси запущені, вони незворотні. А поки нам лишається робити своє: захищати рідну землю. І пам’ятати, що агресору рано чи пізно прийде кінець.
Запрошуємо до участі у Всеукраїнській науковій конференції від МАСПН Україна!